Видатний український композитор та поет Володимир Івасюк - наш сучасник, що розділив і ввібрав у себе долю України цілої епохи. Хто не чув „Червної рути”, „Водограю” чи „Я піду в далекі гори”? Для декількох поколінь він став символічною, знаковою фігурою. Лише одиниці з поетів отримують таке справді народне визнання і народну любов. Життя і смерть Володимира – це життя і смерть поета. В часи, коли українська культура спинилася в своєму розвитку під тиском радянської цензури, твори Івасюка слугували ковтком свіжого повітря і надією на порятунок вільної творчості та українського духу у мистецтві. Як основоположник української естрадної пісні він заклав підвалини для сучасного її процвітання. Мало хто знає, що Володя не лише писав пісні, яких налічується більше сотні, а ще й створював інструментальні композиції, музику до спектаклів, мав талант живописця.

Володимир Івасюк народився 4 березня 1949 року у районному містечку Кіцмань Чернівецької області в родині письменника й історика буковинського краю Михайла Івасюка та вчительки Софії Карякіної. Він був професійним медиком і скрипалем, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, при чому оволодівати скрипкою він почав ще в п’ятирічному віці. В 1964 році Володя створює в школі ансамбль “Буковинка”, тоді ж з’явилися його перші пісні і прийшли перші перемоги на самодіяльних конкурсах.

В 1966 р. родина переїжджає до Чернівців. Тут В. Івасюк деякий час працює на заводі і створює робітничий хор. Через рік він вступає до Чернівецького медичного інституту; бере участь в студентській художній самодіяльності - грає у ВІА “Карпати”, в оркестрі народних інструментів “Трембіта”, створює камерний оркестр, пише пісні. В жовтні 1970 року телебачення вперше показало “Червону руту” та “Водограй” - у супроводі ВІА “Карпати” Володимир Івасюк заспівав в дуеті з Лялею Кузнецовою.

Влітку 1971-го він виконав одну з ролей в культовому музичному фільмі “Червона рута”, в котрому звучали і 4 його пісні. За підсумками 1971 року «Червона рута» була визнана найкращою піснею в СРСР – на заключному концерті першого телефестивалю “Пісня-71” разом з В. Зінкевичем та Н. Яремчуком її співав і Володимир Івасюк. Та все ж професійним співаком він не став. В 1972 році Івасюк переводиться до Львівського медичного інституту і згодом вступає на композиторський факультет консерваторії ім. М. В. Лисенка. За роки навчання в консерваторії він написав понад 70 пісень, музику до кількох спектаклів (“Прапороносці” за однойменним романом О. Гончара, “Мезозойська історія”), велику кількість інструментальної музики (“Сюїта-варіація на тему народної пісні “Сухая верба”, “Сюїта-варіація для камерного оркестру» та інші).

Володимир Івасюк плідно працював із поетами Р. Братунем, Б. Стельмахом, Р. Кудликом, Ю. Рибчинським. Його пісні тріумфували на багатьох конкурсах у СРСР та за кордоном, були популярними від Камчатки до Чорного моря, їх брали до репертуару провідні співаки Радянського Союзу. В 1977 році “Мелодія” випустила платівку ”Пісні Володимира Івасюка співає Софія Ротару”.

В квітні 1979 року В. Івасюк був членом журі першого республіканського конкурсу артистів естради, а 24 квітня він за телефонним викликом пішов з дому і більше не повернувся. Його тіло знайшли лише 18 травня в Брюховецькому лісі, проте загадка його смерті й досі не розкрита. 22 травня 1979 року похорон Володимира Івасюка на Личаківському цвинтарі у Львові вилився у масову акцію протесту проти влади. З цього часу на творчість композитора було накладено заборону.

Лише через 10 років його ім’я Володимира Івасюка знову зазвучало. В 1989 р. “Червона рута” стала назвою пісенного фестивалю, в 1994 р. він посмертно став лауреатом Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка, в 1999 р. відкрили його меморіальний музей в Чернівцях. Його пісні знову звучать для нас.