* 31.08.1893   м. Бережани Тернопільської обл.
+ 12.04.1940   м. Лодзь, Польща

український композитор, хоровий диригент, піаніст, педагог і музичний діяч
Біографія Твори

Нестор Нижанківський народився 31 серпня 1893 року в Бережанах на Тернопільщині в родині відомого композитора, диригента, музичного і громадського діяча, священика о. Остапа Нижанківського. В 1894 році його батько переїхав до Львова, де викладав співи в учительській семінарії і гімназії та керував “Львівським Бояном”, в 1897 повернувся до священичої праці, душпастирюючи спочатку в селах Довжанка і Качанівка на Тернопільщині, а з 1900 року остаточно посів парафію в Завадові на Стрийщині. Тут і минали дитячі та юнацькі роки Нестора Нижанківського.

Вже з восьми років Нестор почав вчитися грати на фортепіано. В цей час він мешкав у Стрию і ходив до початкової школи, а далі продовжив навчання у стрийській гімназії. Ставши підлітком, Н. Нижанківський почав робити спроби компонувати музику, в також відвідував репетиції “Стрийського Бояна”, де не лише співав, а й за потреби виконував роль концертмейстера.

У 1910 році за порушення порядку хлопця виключили з гімназії, і він переїхав на навчання до Львова, де вчився у гімназії і продовжував свою музичну освіту, відвідуючи заняття з фортепіано, а окрім того з теоретичних дисциплін і гармонії.

Восени 1912 року після складання матури в гімназії і нетривалого (через стан здоров’я) перебування на військовій службі Нестор Нижанківський став слухачем відділу права Львівського університету, не полишаючи однак і музичних студій.

У 1913 році в житті Н. Нижанківського відбулася подія, яка остаточно повернула його на музичний шлях. До Стрия приїхав М. Менцинський, який перебував тоді в зеніті європейської слави. На концерті, який відбувся з цієї нагоди, маестро під акомпонемент Н. Нижанківського виконав  тенорове соло з кантати М. Лисенка “Радуйся, ниво неполитая", а потім прозвучав новий твір самого Нестора - мішаний хор “Піскар” з супроводом фортепіано на слова С. Яричевського. Після концерту славетний співак, відчувши небуденну обдарованість Нестора, переконав його батька у  необхідності його професійної музичної освіти.. І вже наступного 1913–14 навчального року молодий музикант записався звичайним слухачем філософського відділу університету в новоствореному проф. А. Хибінським інституті музикології.

З початком першої світової війни Н. Нижанківський виїхав до Відня. Він успішно склав іспит у Віденській музичній академії і був прийнятий на безоплатне навчання в клас фортепіано проф. Є. Лялевича та теорії музики відомого тоді австрійського композитора Йозефа Маркса. Молодий музикант продовжував тут і свою університетську освіту, правда на філософському факультеті в галузі історії.

У Відні Н. Нижанківський вів активне громадське життя, зокрема в академічному товаристві “Січ”.

У березні 1915 року Н. Нижанківський був мобілізований до австрійської армії, потрапив у полон і наступні три роки провів у таборах для австрійських військовополонених спочатку у Боброві, а згодом у Задонську. В таборах він іноді компонував музику, хоча потім згадував цей час як марно втрачений.
Лише навесні 1918 року Н. Нижанківський повернувся з російського полону, а вже в  листопаді 1918 року, коли була створена ЗУНР, він разом з братами Степаном та Богданом зголосився добровольцем до УГА: обов'язок захистити українську державність був сильнішим за бажання закінчити музичну освіту. У квітні 1919 року Н. Нижанківський, перебуваючи на Великодніх святах у батька, зустрівся тут з О. Кошицем, який тоді концертував з Українською республіканською капелою в Стрию. Це була остання зустріч Нестора з батьком, який 22 травня 1919 року був розстріляний поляками.

16–18 липня 1919 року Н. Нижанківський у складі УГА перейшов через Збруч на Велику Україну. Разом з М. Гайворонським він був залучений Кирилом Стеценком до роботи у відділі організації хорів і капел при міністерстві преси і пропаганди УНР. Восени 1919 року, коли уряд УНР перебував у Кам'янці-Подільському, Н. Нижанківський працював хормейстером Державного драматичного театру під орудою М. Садовського. 1 листопада 1919 року під його керуванням відбулося перше виконання сцени “Молітесь, братіє” з тільки-но закінченої К. Стеценком музики до “Гайдамаків” Т. Шевченка.

Після закінчення воєнних подій на Україні в 1920 році. Н. Нижанківський через Одесу емігрував до Відня з наміром закінчити свою освіту. Через поранену руку він був змушений відмовитися від фортепіанного класу і всю свою увагу скерував на  курс контрапункту в класі Й. Маркса.

Цей віденський період був чи не найбільш продуктивним з усього творчого життя Нестора Нижанківського. Тут було написано багато фортепіанних творів і солоспівів, зокрема “Жита” на сл. О. Олеся і “Засумуй, трембіто” на слова Р. Купчинського, які швидко набули популярності серед українських громад на еміграції і в Україні. Тут він вперше познайомився з музикою В. Барвінського, який “робив нам вікно” у всесвітню музику. Тут він активно працював в українських громадських організаціях, серед яких найближчим для нього було  “Музичне товариство”. Тут він плідно співпрацював з молодою високообдарованою піаністкою Любкою Колессою, яка була першою виконавицею чи не всіх його фортепіанних творів, причому кращі з них грала на найпрестижніших сценах світу. А ще тут він одружився з Меланією Семакою, дочкою буковинського громадського діяча і посла до австрійського парламенту Ілька Семаки.

У 1923 році Н. Нижанківський успішно завершив навчання і в музичній академії, і в університеті Відня, а після того подружжя переїхало до Праги, яка була на той час головним центром української еміграції, місцем скупчення національної наукової та творчої інтелігенції, політиків і військових. Завдяки фінансовій підтримці чехословацького уряду в країні були створені українські вищі навчальні заклади, що викликало масовий наплив української молоді.

В Празі Н. Нижанківський за порадою В. Барвінського продовжив свою освіту по класу композиції в одного з найвизначніших чеських композиторів Вітєзслава Новака. Хоча навчальний курс був розрахований на три роки, та через хворобу навчання затягнулося аж до 1928 року.

Щоб забезпечити родину матеріально, Н. Нижанківський працював у Високому педагогічному інституті імені М. Драгоманова в Празі, де був спочатку лектором, а згодом став доцентом на музичному відділі, викладаючи музично-теоретичні предмети.

Незважаючи на емігрантські негаразди, тяжку недугу і переобтяженість учбовими і викладацькими обов'язками, Н. Нижанківський докладав зусиль до організації музичного і культурного життя української емігрантської громади. Він нерідко бував у Горних Черношицях коло Праги, де збирався Літературний клуб під головуванням О. Олеся (тут по суботах і неділях зустрічалися Косачі, поети так званої “празької школи”, М. Садовський, якому композитор допомагав у музичному оформленні вистав його театру). З генералом Омеляновичем-Павленком, з яким був знайомий ще з часів служби в українському війську, Н. Нижанківський був у складі делегації до прем'єра чехословацького уряду Бенеша в справі русифікації Карпатської України.

Та найбільше часу він віддавав українському музичному товариству, яке функціонувало при українському громадському комітеті в Празі. Це товариство займалося видавничою діяльністю і організацією концертів української музики, для яких Н. Нижанківський нерідко писав твори. Зокрема, це були концерти, присвячені пам'яті патрона інституту М. Драгоманова, що відбувалися майже щорічно, Н. Нижанківський був тут і організатором, і автором, і виконавцем.
Після закінчення навчання Н. Нижанківський влітку 1928 р. приїхав до Львова, але знайти постійне місце праці тоді не вдалося, і композитор повернувся до Праги, де пробув ще цілий рік. Але хвороба прогресувала, празький клімат виявився вкрай несприятливим і питання про повернення до Львова стало дуже гостро. І тут знову у вирішення проблеми посприяв Василь Барвінський – тодішній директор Львівського Вищого Музичного Інституту імені М. Лисенка. Попри всі труднощі він не тільки надав Н. Нижанківському посаду викладача в Інституті з осені 1929 року, але й сприяв його успішному лікуванню у свого брата, відомого лікаря О. Барвінського.

У Вищому Музичному Інституті Н. Нижанківський викладав курс фортепіано та музично-теоретичні предмети — контрапункт, аналіз музичних форм, сольфеджіо, інструментознавство, а поза тим плідно працював як композитор (і його твори часто звучали в концертах) та був активним учасником концертного життя Львова.

Н. Нижанківський дуже рідко виступав як піаніст-соліст, але він став одним з найпопулярніших піаністів-концертмейстерів. Те, що він був запрошений як концертмейстер до сольних концертів співачкою світової слави С. Крушельницькою (в червні 1932 року) та відомим тоді в Європі тенором О. Руснаком (в травні 1931 року), свідчить про його професійну репутацію.

Багато уваги приділяв Н. Нижанківський музично-критичній діяльності. Від кінця 1935 до початку 1938 року він був постійним рецензентом-критиком газети “Українські вісті”, в якій доволі регулярно, а головне оперативно відгукувався на всі найважливіші музичні події Львова. Це були тижневі огляди, в яких автор не лише інформував про концерти й музично-театральні вистави, а й відповідно оцінював їх мистецький рівень.

На початку 1934 року у Львові відбулися установчі збори Союзу українських професійних музик (Супром). До його Ради увійшли В. Барвінський, М. Колесса, Р. Криштальський, , С. Людкевич, П. Пшеничка, Р. Савицький, а також Н. Нижанківський. Він як голова Ради у роках 1934–36 і 1939 брав участь у всіх добрих починаннях Супрому: охороні професійних інтересів і матеріального становища музикантів, догляді за професійним рівнем музичних імпрез на галицькому терені, налагодження видавництва періодичного журналу “Українська музика” під редакцією З. Лиська, створенні стипендіального фонду для обдарованої молоді тощо. Він нав'язував контакти з українськими організаціями, наприклад Просвітою, Товариством журналістів і письменників, господарськими і кооперативними установами, які могли профінансувати нотні видання чи потреби музичної освіти. Н. Нижанківський представляв Супром на громадських імпрезах: відкритті надгробника на могилі М. Вербицького в Млинах в червні 1934 року, панахиді по смерті лікаря і композитора Я. Лопатинського в січні 1936 року, зустрічі Б. Бартока в час його відвідин Львова в грудні 1936 року, зустрічі з українськими підприємцями взимку 1939 року.

Після приєднання Галичини до Радянського Союзу у вересні 1939 року Н. Нижанківському не вдалося пристосуватися до нових окупаційних умов. Маючи австрійське громадянство, родина Нижанківських скористалася з цієї нагоди і емігрувала з рідної землі на початку 1940 року. Однак для Н. Нижанківського, який мав гіркий досвід емігрантського життя, для якого не існувало поняття свободи поза Україною, життя втратило сенс. Підкошений хворобою й душевним потрясінням організм не витримав навантажень: у таборі для переселенців у Лодзі Нестор Нижанківський важко захворів і помер у шпиталі 12 квітня 1940 року. Його поховали на цвинтарі в Лодзі, а на його могильній плиті був викарбуваний напис “Україно, Україно, ось де твої діти”. У 1993 році з ініціативи його сина, співака Олега Нижанківського  і за підтримки українського уряду останки композитора були перевезені в Україну і перепоховані в Стрию біля могили батька, Остапа Нижанківського.

Джерела
Твори ( з музичних видань і програм фестивалів з сайту MuBiS.com.ua ) Біографія
Засумуй, трембіто. Н. Нижанківський
На небі зірка. Н. Нижанківський
@MuBiSAjka2010 - 2023