Іван Дуцько народився у 1867 році поблизу Дрогобича на Львівщині в родині отця Андрія та Розалії Дуцьків. Зростаючи у священичій родині, хлопець переймав від батьків непохитну віру у Господа, любов і пошану до рідної землі, багатостраждального українського народу, до його традицій. Він закінчив гімназію у Дрогобичі, а потім вчився у Перемиській духовній семінарії (тепер територія Польщі). У 1893 році Іван одружився з Михайлиною Должицькою, а невдовзі після цього його висвятили на священика.

Молодий священик душпастирював спочатку у селах Кукезів (тепер Кам’янко-Бузький район) та Крехів, що біля Жовкви, а з 1898 р. -  у містечку Белзець. Та, мабуть, найбільш плідним і значущим у житті о. Дуцька був період служіння вірним храму св. Параскевії П’ятниці, що у селі Малнівська Воля поблизу Мостиськ на Львівщині. Саме тут вповні розкрився його багатогранний талант.

Отець І. Дуцько прибув у Малнівську Волю у 1908 році і відразу здобув тут повагу і авторитет. За спогадами сучасників він мав красивий барвистий голос, був добрим диригентом, грав на фортепіано, акомпонував. Відтак, отець Іван, будучи безмежно закоханим у музику, висунув ідею створення в селі церковного хору, якого ніколи раніше тут не було. Парафіяни радо погодились на пропозицію, і вже незабаром хор під керівництвом директора місцевої школи Дмитра Бонка супроводжував своїм співом усі богослуження, виконував церковні і народні твори.

Отець Іван Дуцько полюбляв проводити вечори за фортепіано, виконуючи різноманітні мелодії, які наспівувала його творча уява. Він писав вірші, і до деяких з них складав музику – таку просту і щиру, дуже близьку людській душі. Після того як мелодія та слова гармонійно поєднувалися, о. Іван віддавав твір Дмитру Бонку, і вже через декілька днів пісня звучала в храмі у виконанні церковного хору. Щирі мелодії і проникливі слова пісень Дуцька легко запам’ятовувалися і тому швидко поширювались теренами Галичини.  Так народжувались неперевершені шедеври духовної пісні, серед них “Пренебесна, пречудесна”, “Вірую, Господи”, “Тіло Христове прийму”, “Отворіть царські ворота”, “Єдиним серцем і устами”, “В Назареті зацвіла лелія”, “О Ісусе наш небесний”, “Люди мої, люди”. “Цей день” та інші. Написав о. Іван Дуцько ще чимало пісень, проте деякі до наших днів не збереглися, інші – а таких доволі багато – розлетілися на клаптиках паперу Західною Україною без зазначення авторства. Тому і досі вважаються народними.

У 1906 році в Жовкві вийшла перша збірка о. Івана  Дуцька “Півець. Збірник нових церковно-народних пісень”, в яку ввійшли 24 твори. Ця збірка є єдиним джерелом, що засвідчує авторство похоронної пісні “Лишаю вас, пороги”, яка в інших виданнях не зустрічається, а також відомих сьогодні творів “Страдальна Мати”, “З нами Бог”, колядки “В Вифлиємі новина”. Згодом у 1924 та 1926 роках у тій же Жовкві виходили окремі збірки духовних пісень о. Івана Дуцька.

Вклад цього священика в розвиток української духовної пісні є надзвичайно вагомим. Твори о. Дуцька досі лунають чи не в усіх храмах Галичини, а то і Західної України. Отець Іван став справжнім реформатором у царині церковної музики. Його ім’я стоїть поряд із такими велетнями духовної пісні, як о. Йосиф Кишакевич, о. Володимир Стех, о. Мелетій Лончина, о. Віктор Матюк…

Проте серед зацікавлень о. І. Дуцька була не лише музика. Серед інших цікавих фактів з його біографії варто згадати, що він любив гру в шахи, яка була дуже популярна в той час, і був сильним шахістом. І. Дуцько був особисто знайомий з Іваном Франком. А ще він проявив себе як будівничий. Отець І.Дуцько був ініціатором побудови нового храму в Малнівській Волі, при чому сам парох був і автором проекту, і особисто керував будівництвом. Нова церква св. Параскеви П’ятниці була посвячена в 1928 році.

Восени 1932 року о. Іван Дуцько захворів. Хвороба швидко долала його, відбирала сили, священик з кожним днем почувався все гірше. Ще на Різдво Христове 1933 року привели його, знесиленого недугою, до церкви… А 19 січня 1933 року, на празник Богоявлення Господнього, о. Івана Дуцька не стало… Парафіяни поховали свого довголітнього пароха  на церковному подвір’ї перед входом у храм св. Параскевії П’ятниці.