Михайло Вербицький


* 4.03.1815   с. Явірник Руський коло Перемишля (тепер Польща)
+ 7.12.1870   с. Млини (тепер Польща)
український композитор і хоровий диригент, один з перших українських професійних композиторів в Галичині, автор музики державного гімну України

Біографія


Михайло Вербицький - автор національного гімну України. І це закономірно, бо він є однією з найсвітліших і найпривабливіших постатей в історії української музики. Його життя і творчість позначені дивовижним сплетінням контрастів. Ізольоване від мистецького світу, скромне, навіть вбоге існування сільського священика несподівано поєдналися з великою напругою та високою результативністю творчого процесу, відсутність гучних патріотичних декларацій - із глибинним відчуттям приналежності до українського народу, прагненням самовідданою працею на ниві рідної культури утверджувати її самобутність і велич [1].

Михайло Вербицький народився 4 березня 1815 року в селі Явірник Руський коло Перемишля в родині священика Михайла Вербицького. Батько важко хворів і помер, коли хлопцеві було 10 років. Обставини склалися так, що Михайло і його молодший брат Володислав залишилися практично без догляду. Незабаром ними заопікувався далекий родич - єпископ Іван Снігурський. Він забрав хлопців до Перемишля, який в той час був визначним центром українського духовного життя. Тут Михайло Вербицький опинився в середовищі дуже сприятливому для розвитку його музичних здібностей.

В 1828 році в Перемишлі був створений катедральний хор і співацько-музична школа при ньому. Хор і школа були забезпечені добрим фаховим керівництвом. В його репертуарі були твори Дмитра Бортнянського, Максима Березовського, Бальдасаре Галуппі, а також західноєвропейських композиторів – Йозефа і Міхаеля Гайдна, Вольфганга Амадея Моцарта та ін. Дуже швидко перемиський хор вийшов далеко за межі свого первісного призначення - участі в церковних богослужіннях. Він став справжнім вогнищем вокально-хорової культури і музичного професіоналізму на землях Західної України. Впровадження у церковні служби багатоголосного співу, що посилило їх мистецьку довершеність, мало також вагоме суспільно-громадське значення, сприяло поверненню до рідних витоків значно спольщеної інтелігенції, котра нерідко оминала церкви, вважаючи престижнішим ходити до римо-католицьких храмів. “Не було іншого способу витягнути руську інтелігенцію з костелів, як мелодійним співом в церкві“ – так зауважував сучасник Вербицького І.Х.Сінкевич.

Брати Вербицькі були учасниками перемиського катедрального хору : Михайло співав альтом, а Володислав - дискантом. Відомо, що вони брали участь у першому прилюдному виступі хору під керівництвом Алоїза Нанке на Великдень 1929 року. Тоді виконувалися твори Д. Бортнянського, а Михайло Вербицький був одним із солістів. Під час навчання в Нанке Вербицький ознайомився з найважливішими засадами теорії музики і композиції, і ще в гімназійні роки вдало гармонізував різні мелодії.

В 1833 році Вербицький переїхав до Львова, де закінчив гімназію і вступив до Духовної семінарії, оскільки у той час це був єдиний шлях здобути освіту. Атмосфера в семінарії різко контрастувала з уподобаннями і прагненнями музично обдарованого юнака. Тут панувала сувора дисципліна, а система навчання була стисло регламентована церковними потребами, проте зміни в суспільному житті і суспільних настроях пробивалися і сюди. В цей час в семінарії виник театральний гурток, і ставилися вистави. Група семінаристів захопилися багатоголосним співом, вивчали складні музичні композиції і пропагували вивчення нотної грамоти та співу за партитурами. Їх діяльність проходила в умовах сильного опору прихильників традиційної одноголосої "самойлівки", аж до заборон від керівництва семінарії, проте з часом новітні прагнення перемогли. В середовищі семінаристів в цей час ширився і рух за пошанування і використання української мови в умовах тотального панування німецької і польської мови. В 1837 році Маркіян Шашкевич вперше виступив у Львівській семінарії з традиційною промовою про добродійства австрійського уряду українською мовою, тоді як раніше такі промови виголошувалися польською.

Михайло Вербицький, від природи життєрадісний і темпераментний, важко пристосовувався до семінарського життя, він навіть отримував дисциплінарні покарання. Але навіть тут він не полишав музики. В семінарії він захопився грою на гітарі і довів своє вміння до досконалості. Гітара залишилася улюбленим інструментом Вербицького на все життя: він використовував її для запису своїх композицій, навчав інших грі на гітарі і навіть підготував для цього рукописні нотні збірники.

Перебування в семінарії було дуже складним для Вербицького, і у 1836 році він перевівся на навчання екстерном. В 1838 році він одружився з молодою австрійкою Барбарою Сервер, а це несподівано ускладнило отримання священичого стану, бо за новими правилами семінаристи 3 і 4 курсів були позбавлені права вчитися заочно і мали перебувати в семінарській бурсі. Очевидно, що для одружених там не було місця, і Вербицький покинув навчання. Виникли матеріальні турботи по утриманню родини, і тут йому знову допомогла музика. Вербицький давав уроки гри на гітарі та інших музичних інструментах, був "платним тенором" у хорі латинської катедри, керував хором у вірменському костелі Бенедиктинок...

18 січня 1939 року у Вербицьких народився син Іван, проте незабаром дружина померла, і Михайло залишився сам з сином-немовлям. Як вдівець він знову отримав право вчитися в семінарії і поновився на третій курс теології. Проте навчання тривало недовго, бо через велику кількість дисциплінарних провин ректорат виключив його з семінарії. Знову почалися випадкові заробітки уроками гри на гітарі і співом. Щоправда, незважаючи на виключення, невдовзі керівництво семінарії було вимушене згадати про Вербицького. Хор семінарії був у дуже поганому стані, і сподівалися, що такий молодий і освічений музикант, як він, зможе собі дати з ним раду. За невелику плату колишнього семінариста запросили на посаду хорового диригента та вчителя. На цій посаді Вербицький перебував до 1846 року, коли він знову повернувся до Перемишля. Завдяки підтримці владики Снігурського він одержав місце канцеляриста (дрібного урядовця) при Перемиській консисторії (канцелярії при єпархіальній управі). Так почався дуже важливий для формування Вербицького-музиканта другий перемиський період його творчого шляху.

В Перемишлі Вербицький познайомився з Францішком Лоренцом - високоосвіченим чеським композитором і теоретиком. Ф. Лоренц охоче і безоплатно навчав охочих композиції. Молодий митець швидко і з цікавістю опановував в нього нові жанри композиторської творчості, недарма на честь свого вчителя він написав латинську Службу Божу.

В 1848-49 роках в Галичині дуже активізувався театральний рух Спочатку в Коломиї, а потім у Львові, Перемишлі та інших містах та містечках виникали театральні гуртки і ставилися п'єси, які користувалися величезним успіхом. Більшість п'єс в цей час були побудовані на чергуванні музичних творів та розмовних епізодів і часом доповнювалися оркестровими увертюрами і антрактами.

Артистична натура Вербицького зробила його одним з найактивніших учасників театрального руху. Він повністю поринув у театральне життя: був одним з організаторів гуртка, брав участь у виставах як актор і співак. А найважливіше - дістав можливість активно працювати на композиторській ниві, оскільки більшість вистав супроводжувалися музикою.

Вербицький написав музику до цілого ряду п'єс: "Верховинці", "Козак і охотник", "Проциха", "Жовнір-чарівник"("Москаль-чарівник" І. Котляревського), "Гриць Мазниця або муж заманений" ( так була названа комедія Ж.Б.Мольєра "Georg Danden"), "Запропащений котик" та інші. Більшість партитур до цих вистав не зебереглися, і часто лише з публікацій тогочасної преси або ж аналізу літературних лібретто можна здогадуватися про характер музики того чи іншого твору.

Театр допоміг розкритися талантові Вербицького, стати відомим і авторитетним діячем музичної культури. Проте вже в 1850 році зі зміною політичної ситуації в Австрії театральний рух занепав. Разом з припиненням театральних вистав закінчився перший період активної музично-драматичної діяльності Вербицького. Йому знову довелося зайнятися буденними справами і облаштуванням свого життя.

Завдяки підтримці впливових осіб з високих церковних кіл, Вербицькому дозволили закінчити навчання у перемиській греко-католицькій семінарії, і в 1850 році він був висвячений на священика. Спершу отримав парафію в селі Завадові, потім душпастирював у селі Залуж, потім у Стрілках, а з 1856 року став парохом села Млини коло Яворова(тепер це село на території Польщі), де служив аж до самої смерті.

В 1850 році ще перед отриманням священичого стану Вербицький одружився вдруге, в нього вдруге народився син - Андрій. Проте і друга дружина померла передчасно - в 1858 році, отож більшу частину свого життя композитор провів самітньо. Його домашній побут був дуже скромним, і часто не вистачало найнеобхіднішого. І все ж Вербицький залишався таким, яким був у молодості - оптимістом, веселим, товариським, а також безмежно закоханим у музику. Монотонність життєвого укладу композитора лише зрідка переривали його поїздки до Львова і сусіднього Перемишля, що залишався важливим центром української культури.

В 1864 році у Львові відкрився театр "Руська бесіда", і ця подія зумовила новий поворот у творчій долі М. Вербицького. Театр "Руська бесіда" був організований на соліднішому професійному рівні, а проблема репертуару стояла для нього дуже гостро. Керівництво театру спочатку звернулося до галицьких письменників та композиторів з проханням передати свої твори в розпорядження театру. Вербицький першим відгукнувся на цей заклик, надіславши свої побутові оперети і водевілі "Козак і охотник", "Жовнір-чарівник", "Проциха", а також кілька своїх оркестрових увертюр. Одна з них прозвучала на відкритті театру 29 березня 1864 року у залі "Народного дому".

Проте репертуару було все-одно мало, і "Руська бесіда" оголосила конкурс на кращий драматичний твір. За умовами конкурсу п'єса повинна була бути написана "народною мовою", а тема взята з народного життя. Такі умови цілком відповідали спрямуванню таланту Вербицького, і конкурс став поштовхом до створення найкращого і найпопулярнішого твору композитора - побутової мелодрами "Підгіряни".

Мелодрама "Підгіряни" отримала на конкурсі першу премію і була вперше поставлена на сцені "Руської бесіди" 27 квітня 1865 року. Вона стала окрасою репертуару театру і користувалася великим успіхом. Лише за життя композитора вона була поставлена 70 разів і протрималася на сцені до кінця ХІХ ст., і ще навіть у 1901 році її показували у Львові. "Підгіряни" були і у репертуарі трупи корифея української сцени Марка Кропивницького.

Починаючи з 1864 року - часу творення "Підгірян" - Вербицький не переривав зв'язку з театром і повністю віддався музично-драматичній діяльності. За короткий час було написано дуже багато, очевидно темпи праці визначалися потребами театру, який пропонував Вербицькому оформити ту чи іншу п'єсу, що включалась в репертуар. Композитор охоче виконував замовлення, хоча це не приносило йому матеріального достатку. Поява можливості продуктивно застосовувати свої творчі сили, вийти зі своєю музикою "на люди" стала могутнім стимулом композиторської діяльності Вербицького.
Окрім музики для театру в творчості Вербицького цього періоду є багато солоспівів, а також творів для оркестру, які сам композитор називав "симфоніями" і які призначалися переважно для виконання перед театральними виставами.

Багато уваги в своїй творчості Вербицький приділяв церковній музиці, оскільки він був тісно пов'язаний з нею і в роки навчання, і в зрілому житті як греко-католицький священик. Церковні твори належать до його перших творчих спроб, здійснених у гімназійні роки. Багато було написано під час повторного перебування у Перемишлі, зокрема Літургія для мішаного хору. Не полишав цієї ділянки своєї творчості композитор і в Млинах в той час як головна його увага була зосереджена на співпраці з театром. Його твори часто виконувалися в церковних відправах, хоча найчастіше поширювалися в рукописах, бо публікації його церковних хорів з'явилися значно пізніше ніж отримали загальне поширення, при чому більшою частиною після смерті автора. С. Людкевич вважав Вербицького "найбільшим після Бортнянського українським духовним композитором, творцем хорового стилю в Галичині".
Ще одною складовою творчості М. Вербицького були світські хори, які напевно принесли йому найбільшу популярність. Хоровий спів був дуже розповсюдженим в українському середовищі в ХІХ ст. Існувало багато гарних хорів, які вільно володіли мистецтвом співу і могли виконувати складні хорові твори. Вербицький писав на вірші Івана Гушалевича, Юрія Федьковича, Володимира Шашкевича, Тараса Шевченка...

І безперечно найвідомішим твором Михайла Вербицького є мелодія до вірша "Ще не вмерла Україна", який став державним гімном України. Сам вірш був вперше опублікований в Галичині в 1863 році в літературно-політичному віснику "Мета", і його автором вважали Т. Шевченка. Твір був вперше виконаний в 1864 році у виставі театру "Руська бесіда" "Запорожці" як хор козаків "Ще не вмерло Запороже", а пізніше виконувався на Шевченківських концертах. Вперше опублікували "Ще не вмерла Україна" значно пізніше, ніж твір отримав широке громадське визнання. В 1885 році він увійшов до збірника "русько-українських квартетів "Кобзар", при чому автором тексту тут був уже вказаний П. Чубинський.

Серед творів М. Вербицького є і великі вокальні форми. Він написав цикл хорів під спільним заголовком "Жовнір". Однією з найвидатніших і наймогутніших композицій Вербицького є "Заповіт" ("Завещанє") на вірш Т. Шевченка, який був написаний спеціально до святкового шевченківського концерту в 1868 році. Цей твір призначений для великого складу виконавців - подвійного хору (мішаного і чоловічого), солістів та симфонічного оркестру.

В 1869 році Вербицький важко захворів. Він переїхав лікуватися до Львова. Йому зробили тут операцію, але невдало. В останній рік свого життя композитор продовжував працювати. Він був знаним та шанованим, і до нього тягнулися молоді музиканти. Серед його учнів в останні роки життя були Віктор Матюк, Порфирій Бажанський, Орест Сінкевич та інші, і він охоче ділився з ними своїми знаннями і досвідом.

Помер Михайло Вербицький 7 грудня 1870 року. Він похований на цвинтарі коло церкви в селі Млинах. Довгий час його могила стояла убога і запущена, і тільки в 1936 році на кошти сільської громади та членів студентського хорового товариства "Бандурист" був поставлений невеликий пам’ятник.

Джерела


1. М. Загайкевич. Михайло Вербицький. Сторінки життя і творчості. - Видавництво Місіонер, Львів, 1998р.

Твори ( з музичних видань і програм фестивалів цього сайту )


 
М. Вербицький. Алилуя   (B dur )
М. Вербицький. Ангел вопіяше   (C dur )
М. Вербицький, пер. В. Гнідь. Ангел сповіщав
М. Вербицький. Ангел сповіщав
М. Вербицький. Гей по горі
М. Вербицький. Да ісполнятся уста наші
М. Вербицький. Достойно є   (G dur )
М. Вербицький. Достойно... Свят... Тебе оспівуємо
М. Вербицький. Єдин свят   (D dur )
М. Вербицький. Єдинородний Сину
М. Вербицький. Милість миру   (D dur )
М. Вербицький. Нехай сповняться уста наші
М. Вербицький. Отче наш   (a moll )
М. Вербицький. Пасхальна кантата
М. Вербицький, обр. Ю. Антків. Пасхальна кантата
М. Вербицький. Плоттю заснув
М. Вербицький. Радуйтеся, людіє! (Пасхальна кантата)
М. Вербицький. Святий Боже
***, гарм. М. Вербицький. Слава... Єдинородний Сину   (e moll )
М. Вербицький. Тебе оспівуємо
М. Вербицький. Тебе поєм
М. Вербицький. Хваліте Господа з небес   (D dur )
М. Вербицький. Херувимська
М. Вербицький. Христос воскрес
М. Вербицький. Христос воскрес (Маршове)   (C dur )
М. Вербицький. Ще не вмерла Україна

Догори