Яків Яциневич


* 8.11.1869   м. Біла Церква на Київщині
+ 25.05.1945   м. Кропоткін Краснодарського краю, Росія
Видатний український хоровий диригент, композитор i фольклорист

Біографія


З концертів і радіопередач багато слухачів знають звучання української народної пісні „Ой, сусідко". Обробку для хору без супро­воду цієї західно-української пісні здійснив Яків Яциневич. Пісня жила і живе своїм життям на всій території України, а от ім'я її автора, якого висо­ко цінував Микола Лисенко, а керівник Першого стаціонарного українського театру Микола Садовський запросив завідувати музичною частиною свого театру, на протязі багатьох десятиліть перебувало в забутті.

Видатний хоровий диригент, композитор і фольклорист Яків Яциневич народився 8 листопада (27 жовтня за старим стилем) 1869 року в місті. Біла Церква на Київщині. Ще змалку, під час навчання у Києво-Софійській духовній школі, хлопець співав у митрополичому хорі. Згодом у Київській духовній семінарії його було призначено помічником регента хору Михайлівського собору— одного з кращих хорових колективів Києва. Після закінчення навчання у семінарії, в 1890 році Я. Яциневич став регентом цього хору, що свідчить про високий професіоналізм молодого хормейстера.

Проте Яциневич усвідомлював, що духовна освіта дала йому обмежене коло музичних знань. Ще в семінарії він мріяв про послідовний курс вивчення музично-теоретичних дисциплін, необхідних для композиторської праці. Отож через рік його ім’я є у списку тих, хто прийшов до новоутвореного хору Миколи Лисенка. Лисенкові імпонувало прагнення молодого музиканта до знань, його бажання професійно самовдосконалюватися. Митець не лише особисто вчив Яциневича, а й рекомендував йому найкращих педагогів. Про це дізнаємось з власноручного запису Яциневича: „Музичну освіту одержав: а) з теорії музики в колишній музичній школі Блюменфельда в Києві, б) зі сольного співу і постановки голосу в артистки державних театрів Е. Массіні в Києві, в) по грі на роялі, гармонії і формах компо­зиції — під керуванням композитора М. В. Лисенка".

Невдовзі Лисенко призначив Яциневича своїм помічником – він брав участь в організації концертів, в підготовці знаменитих подорожей хору по Україні, виступав як диригент і акомпаніатор. Протягом 15-ти років працював Яциневич з Лисенком. Переспівали силу-силенну обробок народних пісень, творів Лисенка, Ліста, Римського-Корсакова, Даргомижського, Монюшка та інших.

1903 рік минув для Я. Яциневича під знаком двох видатних культурних подій — відкриття пам'ятника Іванові Котляревському в Полтаві і святкування 35-літньої музичної діяльності Лисенка. Разом з хором він виїжджав до Полтави, брав участь у святковому концерті, де вперше виконували кантату Лисенка на слова Т. Шевченка “На вічну пам’ять Котляревському”. А за три місяці після відзначення пам’яті автора „Енеїди" і "Наталки Полтавки" українські й неукраїнські діячі культури широко святкували 35-річчя творчої діяльності Лисенка.

Урочистий концерт відбувся 20-го грудня 1903 року в залі Купець­кого зібрання (тепер Київська філармонія) з ініціативи Літературно-Артистичного товариства. Було чимало пропозицій від хорових капел, що мали б за честь віддати данину шани композиторові. Проте в програмі святкового концерту зазначено лише три хори-виконавці: хор із села Охматове під керуванням Порфирія Демуцького, робітничий хор під орудою о. Кирила Стеценка та капела на чолі з Яциневичем, у виконанні якої прозвучала в'язанка українських народних пісень під назвою “Вулиця”.

З роками набувши досвіду, Яциневич почав організовувати самостійні вокальні групи. Починаючи з 1899 року, він керував студентськими хорами, спочатку капелою Київського університету, згодом — хоровою групою Політехнічного інституту. Яциневич підхопив Лисенкову естафету просвітительських хорових поїздок по Україні. Найчастіше концерти відбувались з благодійною метою на користь малозабезпечених студентів. Під час революційних подій 1905 року диригент влаш­товував виступи перед робітничою аудиторією. З концертних програм того часу, що дійшли до нас, Яциневич постає палким пропагандистом народних пісень, дум, старовинних балад.

На початку ХХ ст. національно свідомі сили суспільства влаштовували вечори пам'я­ті визначних діячів культури, поборників духовного піднесення народу. Разом з Садовським, Заньковецькою, Мишугою, Старицьким та іншими Яциневич зі своїми хорами брав у них активну участь.

1906 рік. У Києві відкривається перший стаціонарний український театр. Його засновник Микола Садовський шукав людину на посаду за­відувача музичною частиною. Вибір упав на Якова Яциневича. Зберігся цінний документ — свідчення, підписане корифеєм українського те­атру: “Цим свідчу, що Я. М. Яциневич завідував музичною частиною драматичних і оперових вистав моєї трупи протягом одинадцяти (1906-1917) років, цебто за весь час, коли моя трупа грала в Києві в Троїць­кому Народному Домі. Артист М. Садовський. м. Київ. 1929 року 21 листопада".

У 1919 році Яциневича запрошують працювати у Всеукраїнському музичному комітеті, де він займається організацією хорових колективів, обіймає посаду диригента капели імені М. Лисенка при цьому Комітеті.

Я. Яциневич працював також як концертмейстер з “Українським во­кальним ансамблем", в складі якого були чоловічий та жіночий квар­тети. Збереглося три афіші концертів цього ансамблю, що відбулись восени 1919 року в приміщенні колишнього “Молодого театру", яким керував Лесь Курбас.

Восени 1920 року Яциневич змушений був залишити Київ. Був важкий, голодний час. Роботи за фахом неможливо було знайти. Він виїхав на село. Рік жив у Щучинці під Ржищевом, на Київщині, де вчи­телював, збирав фольклор, обробляв народні мелодії. Всього за цей період вік написав понад п'ятдесят хорових обробок. Серед них — славнозвісна „Сусідка", що у рукописному збірнику названа „Заспіваймо". Особливо цікавою є його примітка: „Ой, сусідко..." є галицька мелодія, а приспів „Заспіваймо..." скомпонований розкладни­ком. (Яциневич), с. Щучинка 1921 р.".

Композитор переїхав згодом у село Гуляники, в якому також бага­то працював як фольклорист, записував місцеві пісні, виїжджав у сусідні села. В цей же період з-під його пера з'являються хори на слова Т. Шевченка — „Ой, стрічечку до стрічечки", „Човен", „Садок вишневий коло хати" та ін.

Після дворічного перебування в Києві (1923-1925), де він викладав співи в школах, Яциневич з дружиною переїхав до Одеси. Туди його запросили інспектором музичних курсів і запропонували організувати й очолити хорову капелу. Диригент з ентузіазмом взявся за роботу. За короткий час (менше півроку) організував Українську хорову студію, яка невдовзі перетворилася в Українську капелу імені М. В. Лисенка.

Яциневич шукав нових форм організації хорової справи концертно­го виконання, прагнув піднести загальнокультурний і музичний рівень співаків капели. Для цього він вводив допоміжні дисципліни — читання з листа хорових партитур, лекції з фольклору, літератури. Хор Яциневича за досить короткий час дістав визнання. Його ставили поруч з відомими капелами Києва й Харкова.

Композитор був сповнений творчих планів. Його надихала поезія українських поетів, сучасників. З-під пера композитора з’являються хори, масові пісні, романси. Це — хори „До праці" на слова Б. Грінченка, солоспіви на слова І. Франка „Червона калина", „Земле, моя всеплодющая мати", „Твої очі, як те море", вокальний цикл "Сім струн" на слова Лесі Українки, та „Нова Республіко, гряди" на слова П. Тичини. Зберігся найвизначніший твір митця — ораторія „Скорбна мати", на слова П. Тичини (1925).

Особливе місце в творчості Я. Яциневича займала церковна музика. У 1918 р. в Україні розпочався рух за церковну незалежність. Одним з головних питань на Всеукраїнському Православному Церковному Соборі, що відбувся в Києві в 1918 році, була “українізація Служби Божої”. Спеціальна комісія, що працювала на з’їзді, прийняла рішення про доцільність реформи церковних співів. Церковна музика мала створюватися відтоді на основі національних рис українського співу, на основі вивчення паралітургійних жанрів фольклору – кантів, колядок, побожних пісень. Було визнано також необхідність заснування комітетів по церковному співу, провадження заходів з підготовки фахівців, видання каталогів і збірників церковних співів, запровадження загальних співів у церкві.

Українські музичні діячі намагалися продовжувати роботу у напрямках, які вони відстоювали на Соборі: протягом наступних років редагувалися вже написані і створювалися нові опуси, записувалися і аранжувалися колядки, готувалися до друку нотні видання, активно працювала Музично-хорова комісія при Всеукраїнській Церковній раді, готувався проект Української музичної церковної ради, церковно-співочого відділу у відповідному журналі тощо. Жанри церковної музики органічно вписалися до загальнокультурного контексту, утворивши одну з ліній руху до музичного самоутвердження нації.

Яків Яциневич був активним учасником цих подій. З-під його пера вийшли велика кількість духовних творів, серед яких “Богородице Діво, радуйся”, кантати на теми св. Юрія, Василія, Петра й Павла, обробки колядок та ін. В 1921 році Яциневич був серед композиторів, що брали участь у І Всеукраїнському православному соборі, на якому відбулося остаточне оформлення УАПЦ. На честь цієї події він написав свою “Літургію”, яка тривалий час вважалася втраченою.

Я. Яциневич увійшов до секції духовних композиторів при УТоДіК’у (Українському товаристві драматургів і композиторів), яку спробували створити в 1928 році. Головною метою секції мали бути встановлення авторського права та захист матеріальних інтересів її членів.

Ця сторона діяльності Якова Яциневича значною мірою вплинула на його подальшу творчу долю. На межі 20-30 років ХХ століття, в час коли влада розпочала боротьбу з релігією, а поміж тим і з духовною музикою, практично всі твори композитора, навіть ті, що не мали прямого відношення до церковної музики, були заборонені до виконання. Для прикладу 29 червня 1929 р. на своєму засіданні Вищий музичний комітет Відділу мистецтв Управління політосвіти Наркомосу УСРР на чолі з П. Козицьким прийняв постанову, згідно з якою хори Яциневича “А вже красне сонечко” та “В нас міць” були дозволені до виконання, про це зроблено відповідні відмітки на титульних листах рукописів. Але 22 липня 1930 р. ці самі твори розглядаються повторно, і комітет уже виносить негативне рішення щодо можливості їхнього активного соціального функціонування: на рукописах ставиться штамп “до виконання не дозволено”. Хоч перший із розглянутих хорів представляв собою невибагливу пейзажну замальовку у веснянковому дусі, а другий узагалі був енергійним першотравневим маршем, тобто до церковної музики вони не мали жодного жанрового, тематичного або образного стосунку.

На десятки років твори Я. Яциневича зникли з концертних програм в Україні, проте залишалися в репертуарі численних хорів української діаспори (О.Кошиця, Г. Павловського і ін.), які давали можливість насолоджуватися ними слухачам Америки, Європи і Австралії.

Незважаючи на плідну композиторську, диригентську і педагогічну діяльність (викладав співи в Одеській середній школі, Ін­ституті Народної Освіти, був інспектором музичних курсів), Яциневича якось поступово відсторонювали від музичного життя. До цього часу не вдалося встановити точне перебування митця в 1930-1935 роках. Найправдоподібніше він зазнав ударів штормових хвиль репресій, що спіткали багатьох українських діячів культури.

Зберігся лише один документ, датований 5-им лютого 1933 року. Це членський квиток Всеукраїнського товариства драматургів, компо­зиторів і артистів, виданий у Харкові. Не знайдено досі жодного твору композитора, датованого цими ро­ками.

З 1935 року Я. Яциневич перебував у м. Запоріжжі. Працював там піаністом-концертмейстером при т. зв. „культурній базі" Дніпрогесу, в будинку інженерно-технічних працівників; викладав гру на фортепіано, був керівником вокального ансамблю, вів хоровий гурток у піонерсько­му клубі при Алюмінієвому заводі тощо.

У 1940 році життєвий шлях Яциневича повернув аж на Майкоп, на Кубань. Там він організував Обласний національний ансамбль адигейської пісні та танцю. Започаткована українським митцем група виявилася життєспроможною.

Я. Яциневич розумів, що основою діяльності ансамблю має бути професійний підхід до фольклорного матеріалу. Саме тому компози­тор вивчає пісенні жанри, його приваблює мистецтво нартовського епосу, зразки ігибиз, в яких оспівується боротьба національних героїв з окупантами, поневолювачами народу. Яциневич вводить до реперту­ару оригінальні адигейські пісні у формі оред (йоред), речитативна мелодія яких виконується солістом у супроводі хору. Композитор записує танцювальні мелодії, наприклад, удж (парний танець) та ісламей (груповий танець). Особливістю цих творів є чергування інструментів.

На жаль, про роль Яциневича в створенні першого національного Ансамблю адигейської пісні й танцю мало відомо не лише в Україні, а і в Адигейській автономній області.

Під впливом самобутніх фольклорно-етнографічних образів у Яциневича виникає задум написати сценічний твір „Айшет" в 3-ох діях на тему "з життя східного села".

Через деякий час Яциневич з дру­жиною залишає Майкоп і опиняється в аулі Кошехабль, який мальов­ничо розкинувся на березі річки Лаби, притоки Кубані. І тут знову Яциневич не піддається зневірі. В селищі, зокрема і завдяки клопотанню композитора, у жовтні 1940 року було відкрито музичну школу. Як писала „Адигейська правда", в складі відібраних здібних учнів були одна татарка, четверо росіян і 19 адигейців. Для школи купили піаніно, ви­кладачем по класі фортепіано, сольного та хорового співу запросили Яциневича. Сумно, але останнім відомим місцем роботи Якова Яциневича є посада сторожа колгоспного саду....

Останній рік свого життя Яциневич провів у місті Кропоткін Краснодарського краю. Він помер від крововиливу в мозок 25-го травня 1945 року.

 

Джерела


1. Тарас Філенко. З яблуневоцвітноі мелодії. Альманах Українського Народного Союзу на рік 1996.

2. Майя Ржевська. Боротьба з духовністю в українській музиці (20—30-ті рр. ХХ СТОЛІТТЯ)

3. Харитон І.М. Суспільно-історичні детермінанти українського православного церковного співу

4. Пасіонарний виклик Миколи Гобдича

5. М.Ю. Ржевська. Музика Наддніпрянської України першої третини ХХ ст. у взаємодії та перетвореннях соціокультурних дискурсів (Автореферат дисертації)

Твори ( з музичних видань і програм фестивалів цього сайту )


 
Я. Яциневич. Алилуя   (G dur )
Я. Яциневич. Благослови, душе моя, Господа
Я. Яциневич. Богородице Діво, радуйся
Я. Яциневич. Дiва Сина породила
Я. Яциневич, аранж. Ю. Антків. Діва Сина породила
Я. Яциневич. Ми твого двора не минаємо
Я. Яциневич. Ой в Єрусалимі
Я. Яциневич. Отче наш   (e moll )
Я. Яциневич. Святий Боже
Я. Яциневич. У царстві Твоїм
Я. Яциневич. Херувимська пісня
Я. Яциневич. Христос воскрес   (C dur )

Догори