Яків Степовий (справжнє прізвище – Якименко) народився 20 жовтня 1883 року в Харкові. Його батьки були меломанами. З їх благословення троє синів стали музикантами. Молодший Яків з 12 років співав в хорі хлопчиків Петербурзької придворної капели, де здобув початкову музичну освіту. В придворній капелі також співав і вчився його старший брат Федір Якименко, який теж став відомим композитором (помер в еміграції в Парижі в 1945 році). Я Степовий закінчив Петербурзьку консерваторію по класу композиції, вчився спочатку в М. Римського-Корсакова, а потім в А. Лядова. У 1909 р. Степовий закінчує консерваторію і починає працювати викладачем співів у початкових школах На цей же час припадають його виступи як піаніста в авторських концертах, що відбулись у Москві (1911 р.) і Петербурзі (1912 p.).

В 1911 році Яків Степовий вперше побував в Києві. На нього величезне враження справила поезія Максима Рильського. Степовий став першим композитором, який поклав на музику його вірші. Влітку 1914-го він остаточно утвердився в думці переїхати в Київ. Тут йому запропонували місце в музичній школі Миколи Лисенка. Але почалася війна, і Я.Степового забрали в запасний батальйон, а через два місяці він потрапив в санітарний поїзд. На початку 1917-го Яків Степовий за клопотанням худради Київської консерваторії був звільнений з армії і запрошений на педагогічну посаду.

З 1919 року він завідував секцією підвідділу мистецтв Київського губернського відділу народної освіти, потім і секцією національної музики у Всеукраїнському комітеті мистецтв Наркомосвіти. Степовий багато займався організацією концертів, які влаштовувались в консерваторії, в робітничих клубах, на фабриках. В тому ж році відкрився Український державний музично-драматичний театр «Музична драма». Режисером був Лесь Курбас, а музичною частиною займався Яків Степовий.

Пізніше Степовий брав участь в діяльності художньої ради Київського оперного театру, директором якого був тоді Собінов, і Української музичної драми при Всеукраїнському театральному комітеті. Створив симфонічний оркестр імені Лисенка. Працював над проектом створення державного диригентського інституту. За ініціативою Степового в 1920 році почав виступати Державний струнний квартет УРСР.

В своїй творчості Степовий головним чином тримався вокальної музики малих форм із пануванням мінору. Такі його «Барвінки» (1905-1907) - серія солових співів, дуетів і тріо в звичайному для української музики мелодійному стилі, ліричного змісту. До циклу увійшли твори на слова Т. Шевченка, Л. Українки, І. Франка та ін. («Місяць яснесенький», «Садок вишне­вий коло хати»).

Наступний крок у творчості Степового — це збірник «Пісні настрою» на слова О. Олеся. Далі Степовий написав досить багато романсів і взагалі солоспівів на слова різних поетів. Але, не задовольняючись самою вокальною музикою, в якій він все ж повніше виявився, Степовий дав уже серію фортепіанних творів камерного характеру („Ргеlude”, „Іmpromtu”, „Valse”, „Menuette” ).

З любов'ю писав Я. Степовий музику для дітей. Три збірки дитячих пісень під назвою «Проліски» вміщують майже 150 творів. Композитор гармонізував 50 українських народних пісень для хору, створив чимало літургійних творів. Дуже ідейним та високохудожнім є його «Прелюд пам'яті Шевченка». Але найбільшу славу здобув Степовий знамени­тою вокальною поемою «Степ».

Після чергової концертної подорожі Степовий несподівано захворів на тиф і 4 листопада 1921 р. його не стало. Помер композитор у Києві у розквіті сил, не встигши здійснити ряд творчих задумів.