Євген Козак народився 22 квітня 1907 року у Львові, в сім’ї священика. Юнацькі роки провів у с. Колодне, на Львівщині, де постійно жили його батьки.

Маючи п’ятнадцять років, Євген здав вступні іспити до п’ятого класу Львівської гімназії (1922-1927). Паралельно навчався у Вищому музичному Інституті ім. М.Лисенка (клас флейти та теоретичних дисциплін). Тут він поринає у вивчення мистецької спадщини композиторів-класиків – М. Лисенка, К. Стеценка, С. Людкевича й особливо М. Леонтовича. До часу навчання в гімназії належать перші композиторські спроби Є.Козака.

Свою музичну освіту Євген продовжив у Львівській консерваторії, а 1930 році за порадою батька він почав одночасно навчатися на біологічному факультеті Львівського університету Яна Казимира.

Нелегкі матеріальні обставини (смерть батька) змусили юнака пробивати собі дорогу самостійно. Є.Козак, разом із Й.Курочком, організовує чоловічий вокальний квартет, який називали “хором Євгена” і який проіснував від 1928 до 1938 рр. Робота з квартетом була довготривалою та виснажливою, однак ця праця з одного боку дала Є.Козакові можливість закінчити Львівську консерваторію, а з іншого – дозволила багато експериментувати, перевіряти на практиці звучання, шукати нові виразові засоби.

Консерваторію Є.Козак закінчив 1932 року, але державні іспити здав лише в 1938 році. Після закінчення консерваторії Є.Козак стає учителем співів та музики у Львівській жіночій гімназії та в кооперативному ліцеї.

З 1939 року Є. Козак працює диригентом мішаного хору Львівського радіокомітету. У 1941-1944 рр. він викладає в Інституті народної творчості музично-теоретичні предмети.

У воєнні роки Євген Козак також працює в театрі “Веселий Львів”, який був заснований у 1942 році і належав за формою до театру-вар’єте. Очевидним є те, що у воєнні часи створити людині добрий настрій було справою нелегкою. Тут потрібен був великий талант. Євген Козак був душею театру і долучився до успіху і як автор музики до вистав, і як директор “Веселого Львова”.

В повоєнні роки Є. Козак працює керівником вокального квартету при Львівській філармонії, музичним редактором у Львівському радіокомітеті, а пізніше викладає у музичному училищі, педагогічному інституті, Львівській консерваторії.

Із 1959 року Є. Козак переходить на роботу завідуючого кафедрою музично-педагогічного факультету Львівської консерваторії. Згодом він стає проректором консерваторії з навчальної та наукової роботи, а з 1975 року займає посаду в.о. професора Львівської консерваторії (гармонія, хорове аранжування). В консерваторії працює до кінця життя (1988).

Свій композиторський шлях Є. Козак розпочав із створення естрадно-розважальної музики. Його естрадні пісні, такі як, наприклад, “Львівський вальс”, “Стрийський парк” “Львів’янки” й особливо тангові мелодії, були настільки популярними, що Є. Козака свого часу вважали одним із основоположників української естради в Галичині.

В особі Євгена Козака, автора численних опрацювань українських народних пісень, маємо непересічного композитора, котрий глибоко проникнув у тайни народнопісенної творчості, в її художньо-виконавську суть.

Як і для більшості тогочасних українських композиторів, для Є. Козака жанр хорової обробки був не тільки провідним, а й визначальним. А, крім цього, особливо популярними стали обробки народних пісень для хору a capella. Саме такий, акапельний різновид обробки, котрий утвердив в українській музиці М. Леонтович, і здобув у творчості Є. Козака найбільшого поширення. Свого часу в неофіційних колах культурної громадськості Є. Козака називали “львівським Леонтовичем”.

Опираючись на величезний досвід своїх попередників, і, передовсім, М. Лисенка, М. Леонтовича, К. Стеценка, а також і своїх сучасників – С. Людкевича, М. Колесси, інших, Євген Козак зумів сказати в опрацюваннях народних пісень своє неповторне слово. Він розширив художньо-виразові межі жанру до високого віртуозного та творчо-мистецького рівня, показав невичерпність авторської фантазії, став воістину композитором-новатором. У його доробку опрацювання гуцульських, лемківських, бойківських, а також закарпатських та буковинських народних пісень.

Окрім народних пісень композитор часто вдавався й до опрацювання пісень літературного походження - “Стоїть гора високая” (сл. Л.Глібова), “Чорнії брови, карії очі” (сл. К. Думитрашка, мел. Д. Бонковського), “Ніч яка, Господи, зоряна, ясная” (сл. М.Старицького), “Думи мої”, “Реве та стогне Дніпр широкий”, “Якби мені черевики”, “Ой три шляхи широкії”, “Садок вишневий коло хати”, “По діброві вітер виє”, “Ой одна я, одна” (всі пісні – на слова Т. Шевченка).

У творчій спадщині композитора є і низка опрацювань стрілецьких пісень: “Човник хитається”, “Накрила нічка”, “Ой чого ти зажурився”, “Казала дівчина”, “Ой там при долині” (1937), “За твої, дівчино”, “Ірчик”, “І снилося з ночі дівчині”, “Не сміє бути в нас страху” тощо.

Хорові “в’язанки” українських народних пісень Є. Козака можна з упевненістю вважати своєрідними “хоровими концертами” на українській народнопісенній основі (“Невдале залицяння”, “Лучче було не ходити”, “Не женився – не журився”, “Гей, браття-опришки” і ін.). Подібних новаторських і високомистецьких аналогів у нашій сучасній хоровій літературі не знаходимо.

Хорові опрацювання Євгена Козака є величезним здобутком не тільки його непересічного таланту, але й всієї сучасної української музично-хорової культури. Вони вже увійшли до скарбниці нашої музичної культури як неперевершені мистецькі взірці. А створювані у вкрай несприятливих умовах, вони несуть нам, сучасним шанувальникам хорової музики, величезний заряд енерґії, оптимізму, віри у перемогу духу нашого народу, його неперевершеного мистецького ґенія.