Хорова капела “Трембіта” була створена восени 1939 року, і значною мірою вона є прямою правонаступницею львівських хорів першої третини ХХ століття.
Ідея створення капели під державним патронатом виникла у Дмитра Котка – видатного українського диригента, який створив і керував надзвичайно популярним у 30-ті роки минулого століття чоловічим аматорським хором. Цей хор від моменту свого виникнення функціонував на кооперативних засадах, проте складний час початку військових дій та зміни влади додав нових труднощів у творче і матеріально-фінансове життя колективу. Шукаючи вихід зі скрутної ситуації, керівник почав клопотання перед новоутвореними радянськими установами про новий - державний правовий статус хору.
Стосунки з владою мали дуже багатообіцяючий початок, проте сам процес йшов дуже непросто. Зрештою було прийнято позитивне рішення і хор був підпорядкований обласному відділу мистецтв, але була висунута вимога перетворити чоловічий хор, який тоді налічував 24 хористи, у мішану хорову капелу і збільшити кількість учасників до 85.
Місцем репетицій для новоствореної капели було призначене приміщення колишньої Богословської академії, а перші виступи хору іще чоловічим, дещо розширеним складом і без назви, відбулися на Народних зборах депутатів Західної України.
Виконуючи поставлені вимоги, Д.Котко взимку 1939-1940 років здійснив набір до хору нових хористів. До складу капели окрім згаданого вище чоловічого хору Дмитра Котка увійшли співаки з "Студіо-хору" при СУПроМі, хору української гімназії сестер Василіянок у Львові, хору Львівської малої духовної семінарії, а також хору Товариства "Львівський Боян", яких кількісно було найбільше у новоствореному колективі.
Вже у 1940 році радянська влада вирішила “підсилити” керівництво капелою, і до Львова з Києва прислали спочатку Петра Гончарова, а невдовзі його замінили Олександром Сорокою. Фактично в хорі тоді було два рівноправні дириґенти, але Сорока більше займався адміністраторством, а Котко — дириґенством, тобто за службовими обов’язками Сорока все-таки вважався першим.
Під час перших гастролей “Трембіти” по Україні 1940 року були дві програми виступів: одного дня відбувався концерт під орудою Сороки, а другого — Котка, тобто керували дириґенти концертами по черзі. Так було й під час гастролей в Азербайджані, які розпочалися навесні 1941-го року, про що свідчать тогочасні афіші.
Німецько-радянська війна застала капелу “Трембіта” на гастролях у Саратові (Росія). Її спочатку евакували до міста Алма-Ати в Казахстан, а там у вересні 1941 року розформували(?). В наступні воєнні роки капела під керівництвом О. Сороки мала концертні поїздки по віддалених районах Радянського Союзу, а після визволення Львова повернулася до рідного міста.
Після війни з 1946 по 1948 рік художнім керівником і головним диригентом хорової капели “Трембіта” був Микола Колесса.
Його наступником став ще один диригент з Києва - Павло Муравський, який очолював хор майже 20 років – з 1948 по 1964. Другим диригентом від 1949 року був вихованець “Трембіти” Володимир Василевич. Музикознавці-дослідники стверджують, що саме завдяки творчій співпраці цих двох яскравих і разюче несхожих у своїй виконавській манері митців “Трембіта” “сягнула найбільших висот за всю історію своєї творчої біографії, залишаючи далеко позаду успіхи провідних хорових колективів України і багатьох із рахунку найкращих на теренах усього Радянського Союзу”. Як один із підсумків - у 1951 році капела з обласної стала Державною академічною хоровою капелою.
В наступні десятиліття “Трембітою” керували ціла плеяді талановитих диригентів–вихованців Львівської консерваторії - Іван Майчик, Володимир Пекар, Ігор Жук, Олег Цигилик, Василь Яциняк.
В період до 1990 року капела “Трембіта” активно пропагувала творчість українських композиторів як минулого, так і сучасності. Особливу увагу вона приділяла доробку західноукраїнських митців – С.Людкевича, М.Колесси, А.Кос-Анатольського та інших, які тісно співпрацювали з нею, не раз була першою виконавицею їхніх творів. Водночас “Трембіта” провадила інтенсивну гастрольну діяльність по всій території колишнього Радянського Союзу.
У 1990 році на чолі капели став Микола Кулик, який здійснив її реорганізацію. Вийшовши із складу Львівської філармонії та заснувавши самостійну концертну організацію під назвою Заслужена капела України “Трембіта”, колектив капели поповнився камерним оркестром та групою солістів-вокалістів, завдяки чому розширилися його творчі та виконавські можливості.
Репертуар “Трембіти” збагатився великими кантатно-ораторійними полотнами, творами духовної музики східного обряду, які було заборонено виконувати раніше, та інструментальною музикою для оркестру. З цього часу розпочалися гастрольні турне до країн західної Європи, зокрема лише до Німеччини, окрім інших, відбулося понад 30 турне.
За створення мистецьких програм під керівництвом М. Кулика в період 1993-95 років капела “Трембіта“ була відзначена Національною премією імені Тараса Шевченка в галузі концертного виконавства.
У ХХІ столітті, з вимогою часу і вподобань публіки, “Трембіта“ почала експериментуватиі зі створенням своїх програм, до яких можна віднести “New Age Music“,“Пісня буде поміж нас“ (муз.В.Івасюка), “Ми ідемо вперед! “ (до 70-річчя УПА), “Merry Christmas — Щасливого Різдва“, використовує естрадний інструментарій, велику кількість ударних інструментів, сучасне озвучування та освітлення своїх концертів. Також здійснено велику кількість звукових та відеозаписів як в Україні, так і за межами, зокрема телебаченням Данії, Німеччини (студія ZDF), Італії (студія RAI 3), Польщі та ін.
У 2008 році капела “Трембіта“ була удостоєна звання академічної.
