Композитор, піаніст, педагог, музично-громадський діяч - Левко Ревуцький народився 20 лютого 1889 в с. Іржавець колишньої Полтавської губернії (нині — Чернігівської області) в сім’ї попечителя сільської школи. Батьки майбутнього композитора, окрім того, що були освіченими, інтелігентними людьми, дуже любили музику. Саме Мати почала вчити його гри на фортепіано. В 1899–1903 рр. Левко вчився в гімназії в Прилуках, проте зауваживши його надзвичайні музичні здібності і зацікавлення батьки в 1903 році перевели його в гімназію до Києва, Там одночасно з гімназією Левко вчився в музичній школі по класу фортепіано в М. Лисенка. Після гімназії хлопець вступає до Київського університету на фізико-математичний факультет, а потім переходить на юридичний. Проте музики не полишає – в той же час вчиться в Київському музичному училищі, а потім в нововідкритій Київській консерваторії спочатку по класу фортепіано, а потім по класу композиції (у Р. Глієра).

Перша світова війна внесла свої корективи у плавний і розмірений перебіг подій. Л.Ревуцький прискорено закінчує і університет, і консерваторію у 1916 році, а згодом — вирушає на фронт. Демобілізувавшись на початку 1918 року, він оселяється в Прилуках і працює діловодом на залізничних станціях в Ічні, потім Прилуках, проте не полишає музичної діяльності : бере участь у організації Прилуцької філії Всеукраїнського музичного товариства ім. М. Леонтовича (1922), організовує музичні програми, виступає як піаніст-соліст та концертмейстер співаків та Прилуцької хорової капели, для якої написав кантату „Хустина” на сл. Т. Шевченка.

У 1924 році Левка Ревуцького запрошують у Київ на посаду викладача Музично-драматичного інституту ім. М. Лисенка. В 1927році на всеукраїнському конкурсі на кращий музичний твір його Симфонія № 2 отримала 1-у премію.

У 1924–28 рр. Л. Ревуцький брав активну участь у керівних органах Музичного товариства ім. М. Леонтовича. З 1929 року як музичний редактор він почав опрацьовувати творчу спадщину М. Лисенка для Повного видання його творів (літ. редактор – брат, Дмитро Ревуцький), однак в 1932 р. цю працю було припинено.

В 1936–39 рр. Л. Ревуцький здійснив велику роботу по створенню нової редакції опери „Тарас Бульба” М. Лисенка (він відповідав за муз. матеріал, М. Рильський – за лібрето, Б. Лятошинський здійснював оркестровку). Особливо вдалою стала написана ним розгорнута героїко-епічна увертюра до опери, імпульсом до створення якої стали закличні інтонації вступу до опери М. Лисенка.

Якби Левко Ревуцький здійснив лише редагування опери свого вчителя Миколи Лисенка і дописав до неї знамениті "Засвистали козаченьки" та кілька інших фрагментів, він уже посів би почесне місце у плеяді визначних діячів української культури. Але ще є його чудові інструментальні твори, епічна Друга симфонія, геніальна кантата-поема "Хустина", написана на вірші Тараса Шевченка, понад 120 обробок народних пісень, в тому числі - "Галицькі пісні", "Козацькі пісні", збірка для дітей "Сонечко". І є когорта учнів (Г. Майборода, П.Майборода, Г.Жуковський, В.Кирейко, В.Гомоляка, А.Філіпенко, А.Свечников і ін.), які також зробили вагомий внесок у розвиток українського музичного мистецтва.

Доля Левка Ревуцького склалася певною мірою парадоксально. Від радянської влади він отримав найвищі нагороди: чотири ордени Леніна, звання Героя Соціалістичної праці, народного артиста СРСР, академіка АН УРСР, Державну премію СРСР та Державну премію УРСР імені Тараса Шевченка. Обирався й депутатом Верховної Ради УРСР чотирьох скликань (1947-59 рр.). Але в жодному разі його не можна назвати співцем комуністичної доби. Партійні керманичі чекали від нього, так би мовити, литаврових творів, натякали на це. Напевне тому композитор, як здогадувалися його близькі люди, раптом замовк, полишив писати музику і цілковито присвятив себе педагогічній діяльності. Окрім композиторів, що закінчили Київську консерваторію, серед учнів Л. Ревуцького є узбецькі композитори, яким він викладав під час Другої Світової війни в евакуації в Ташкенті.

Мудра педагогіка уроків Левка Ревуцького залишилася взірцем справжньої творчості. Можливо, за браком часу, а скоріше зі скромності, він - учений і педагог - не залишив нам книги про свої методи викладання. Помер композитор 30 березня 1977 року, похований на Байковому кладовищі в Києві.