Вираз музичного таланту як спосіб богопрослави

Володимир ПУНЬКО (Пізнай правду № 2, 2012)

Християнська музика - це музика християн чи про християнські істини? Про Бога чи для Бога? Чи може людина, яка не є християнином, писати християнську музику? За яким принципом можна поділити музику на християнську та нехристиянську? Чи можливо дати їй визначення взагалі? Відсутність єдиного, всіма визнаного поняття і є причиною подібних запитань та численних дискусій. Насправді, невідомо, якою має бути релігійна музика, але завжди її творено і критиковано.

З приходом до Церкви особи із музичними здібностями у неї виникає запитання, чи може вона служити своєю творчістю і талантом для спільноти. Це питання стосується тих людей, для яких музика стала частиною життя. Чи можна прислужитися Церкві своїм професіоналізмом?

Церква є явищем спільнотним. Вже саме грецьке слово, яке позначає те, що ми називаємо «Церква», означає "зібрання". Зібрання людей без певної мети є натовпом, а Церква - зібрання вірних, метою якого є їх освячення та спасіння їхніх душ через єдність у Христі. Господь дає людині різноманітні таланти для добра всієї спільноти, оскільки всі її члени, хоч як їх багато, становлять одне тіло Христове. Як органи працюють для підтримки життєдіяльності всього тіла, так і кожен член Церкви повинен вносити до неї плоди свого таланту. Тому праця кожного вірного є необхідною для функціонування спільноти. Якщо подивитися на творчість відомих композиторів-класиків (Моцарт, Бетховен, Вівальді (католицький священик), Мендельсон, які були християнами), то можна побачити, що вони писали багато духовної, чи, краще сказати, церковної музики - інструментальної і хорової. Не можна не згадати про українських композиторів, які посвятили своє життя Богові, прийнявши ієрейські свячення: Михайло Вербицький, Йосип Кишакевич, Віктор Матюк, Кирило Стеценко. З одного боку, Церква дала їм можливість самовиразитися, а з іншого, вони принесли Церкві неоціненний дар - засіб прослави Бога і освячення вірних.

Існує дуже багато такої музики, яка просякнута Божим словом: як безпосередньо, де використані біблійні тексти, де говориться про Бога - як формат євангелізації, так і опосередковано, де говориться про красу Богом створеного світу, про любов, про те, яким Бог є, що Він робить. Люди, які слухають, з часом затужать за тим, що є добрим, та спитають: "Де знайду те, про що ти співаєш?". Тому такий спосіб християнізації нерідко зустрічається при парафіях.

Чому не можна робити для Бога щось, що мені подобається? В Церкві не мусить бути тільки аскеза. Вона є дуже важливою, але не лише аскеза є проявом любові. Проявом любові може бути і те, що приємне. Це приємне можна віддати Богові через прояв таланту. Музичні гурти при церквах дуже часто створюються з ініціативи музикантів, а не з доручення пароха. Люди є талановитими, а Церковна спільнота намагається виявляти таланти, сприяючи розвитку. Деякі дореволюційні православні богослови неодноразово висловлювалися за повне підпорядкування церковного співу богослужбовим цілям. Один з них писав: "...те, що "в м'які ризи одягнене", служить богу іншому [...] і, коли це талановито, воно забирає увагу і душі людей. далеко від церковної служби, від цілей церкви". Подібний радикалізм, на мою думку, відвертає від Церкви Богом дані таланти та їхніх носіїв. Але все ж дуже важливо, щоб ті, які використовують Божі дари, вживали їх для прослави Бога, а не як інструмент самопрослави.

Чи Бог дає таланти для свого прославляння? Іван Золотоустий твердить, що Він самодостатній і не має в цьому потреби: "...хіба потрібна Богу слава? Це потрібно нам, тому що при подячних піснеспівах бувають згадки про благодіяння, збуджується полум'яна прихильність до Бога, і перш за все - отримуємо найвище блаженство".

Саме цього Бог і хоче: аби людина переображалася через Його прославу. Ми Богові цікаві, тому й маємо свободу дії. Богові цікаво, яку музику ми зробимо. Йому цікаво, який новий диск Йому випустить ансамбль під назвою "Людство". Він увесь час дивиться на чарти найкращих пісень, які Йому присвячені. Тому чудом є те, що, будучи в абсолютно непорівнюваних стосунках із людиною, коли Бог перевищує всякі уявлення, Він дає нам дуже важливі риси самого себе - свободу діяння, можливість проникнення у духовні сфери, думку, уяву, можливість творення.

Нести Євангеліє через засоби музики вкрай необхідно, тому що текст переважно краще й глибше сприймається з музичним супроводом, оскільки музика через лад, темп, експресивне наповнення та інші якості може гармонійно поєднуватися з лірикою та відкривати для слухача щось більше, аніж сам текст. Можливо, саме тому ми служимо Богові Літургію, співаючи. Загалом, Євангеліє на рівні читання сприймається гірше, аніж на якомусь тлі. Тому в Церкві воно співається, а особливо в Грецькій, Коптійській та Вірменській, де мелодія пристосована до значення слів, щоби вирізьбити текст (сум виражається у мінорі; радість, піднесення - у мажорі та на високих нотах; наприклад, слово «перемога» [добра над злом] ніколи не може співатися на низьких тонах і т.п.). Це практика, яка має на меті промовити до закостенілого людського серця. Отже, важливо співати священні тексти, важливо, щоби вони доносилися музикою. Інша проблема в тому, що це мусить бути якісно. На жаль, в УГКЦ ця школа не встигла виробитися, що зумовлено історичними обставинами. Мова про плекання мистецтва в Церкві не йшлася через постійну боротьбу за виживання. Тільки тепер ми можемо відновлювати цю втрачену традицію.

Проникнутись Христовим духом і вилити його на все життя - ось завдання, що розкриває велику внутрішню свободу і творчий простір. Бог хоче від кожного з нас напрямку серця у Його сторону. Людство, відпадаючи від Нього, перестало бути цілісним. Потрібно полюбити Бога. Коли ми направляємо свої серця до Нього, Він їх поступово збирає докупи, робить так, що, які б ми не мали таланти, вони починають працювати на Нього. Музична творчість - це дар, в якому присутній відблиск Божої подоби. Важливо лишень, аби цей дар був пошуком єдності істини, добра та краси, єдності, яка, як "всяке дихання", хвалитиме Господа.

Догори