Роздуми про українську духовну музику

о. Петро Мартинюк (sobor.zp.ua)

Термінізувати українську духовну музику коротко надзвичайно складно. У кожного з нас є свої власні розуміння щодо означення цього предмету. Однак, як стає зрозуміло з цього вислову, наша духовна музика є українською, а отже національною. Що ж стосується духовної музики в загальному, то звичайно під цим не слід розуміти будь-які ритми чи мелодії. Влучно на рахунок цього говорить В.О. Сухомлинський: ”Завдяки музиці в людині пробуджується уявлення про піднесене, величне, прекрасне не тільки в оточуючому світі, але і в ній самій… Якщо у ранньому дитинстві донести до серця красу духовного твору, якщо у звуках дитина відчує багатющі відтінки людських почуттів, вона піднесеться на такий щабель культури, котрий не можна буде досягти ніякими іншими засобами… Музично-духовне виховання – це не виховання музиканта, а насамперед виховання людини.”

Отже, духовна музика формує світогляд особистості, розвиває її духовність, а також займає певне історичне місце в еволюційному процесі музичного мистецтва.

Всі, напевне, погодяться зі мною, що будь-яка духовна музика, вокальна або вокально-інструментальна, пов’язана з текстами релігійного змісту, адже, якщо узагальнювати, то всьому доброму, що є на світі, дає початок Бог. Твори музичного (хорового) мистецтва є невід’ємною складовою під час здійснення богослужінь. Духовна музика покликана одухотворяти, пробуджувати людину, підносити її до Бога. Більша частина людей, які ходять в Церкву, не є знавцями духовного співу. Однак, вони очікують від церковного співу, щоб він хвилював їх серця, зворушував душу, підіймав дух молитви. Це зрозуміло, адже за словами апологета Церкви Тертуліана: “ Кожна душа по своїй природі християнка”, вона тягнеться до першоджерела, до Бога, який і дарував їй душу. Людина шукає прояви одухотвореності у світі, і вона їх знаходить у духовній музиці, адже спів це не лише “вилянка” голосу, у цю мелодію вкладена душа композитора, саме через це духовна музика завжди залишає слід у душі.

У чому ж секрет такої сили церковно-духовної музики? На це питання дає відповідь сам церковний спів, який зародився не тут на землі, а на небі. У Біблії ми читаємо: “Коли разом співали всі зорі поранні та радісний оклик здіймали всі Божі сини”(Іов 38.7). Значить, першу похвальну пісню Богу співали безтілесні сили небесні, що утворюють світ невидимий, духовний, створений Богом раніше світу видимого, матеріального (предметного). Таким чином, початок взагалі духовного світу лежить за мажами земної історії, за межами видимого світу.

Саме через це людина не лише радісна, коли слухає музику, але і разом з тим підноситься над світом матеріальним та думає про духовне. Влучно щодо цього писав святитель Григорій Нисський: “Музика є ніщо інше як заклик до більш піднесенішого способу життя, наставляючий тих, хто виконує духовну музику, не допускати в своїх почуттях нічого не музикального, незвучного, не натягувати струни свого життя, щоб вони не порвалися від непотрібної напруги, однак також і не послабляти їх в порушуючих міру задоволення, бо якщо душа розслаблена подібним станом, тоді вона стає глухою і втрачає благозвучність. Взагалі музика наставляє натягувати i не відпускати струни в потрібний час, спостерігаючи за тим, щоб наш спосіб життя невпинно зберігав правильну мелодію і ритм, уникаючи як черезмірної розпущеності, так і надлишкової схвильованості”.

Всі ви, напевне, погодитеся, що справжня духовна музика з’явилася на Русі з приходом Християнства. Прийняття його нашими предками надовго визначило останній напрямок розвитку українського хорового та музичного мистецтва. Впродовж XIX-VIII століть професійна композиторська творчість була пов’язана передусім із церковною традицією.

Специфіка розвитку українського музичного мистецтва полягає в тому, що зберігаючи протягом століть одні канони, не змінюючи тексту, в той же час вона зазнавала величного еволюційного розвитку. Цей шлях прикрашений іменами видатних творців-композиторів — Миколи Дилецького, Максима Березовського, Артемія Веделя, Дмитра Бортнянського, Миколи Леонтовича, Кирила Стеценка, Олександра Кошиця та багатьох інших. Кожен з них залишив на цьому шляху свій власний неповторний слід, хоча всі вони йшли в одному напрямку, вказаному вірою (канонами церковного мистецтва). Кожен з цих композиторів з самого дитинства спочатку слухав, ходячи в храм, а потім і сам брав участь у дії хору, і відповідно створював все нове і нове, тобто спочатку прислуховувався, що подобається слухачам, що зворушує їх душу, а потім і відтворював пережите собою і не тільки. Прикладом у цьому нам може послужити творчість Артемія Лук’яновича Веделя. Вся його творчість була цілковито пов’язана зі сферою духовної музики. Будучи людиною надзвичайно чутливою, доброю і чесною, він як у повсякденному житті, так і у творчості стверджував високий етичний ідеал любові до ближнього. На жаль відстоювання ідеалів добра і справедливості в будь-яку епоху вимагає від людини самопожертви, оскільки зло завжди агресивне і навіть тягне людину до влади. А що коли людина не хоче влади, не хоче слави - тоді настає відплата. Ця боротьба світів відобразилася не тільки у його творчості, але і у житті. Артемій Ведель закінчив своє життя у лікарні для душевнохворих. Задумаймося над цим, людину, яка лікувала душі, пробуджувала їх від сну, саму звинуватили у духовній неврівноваженості.

Ця невідповідність у духовній музиці майже скрізь переходить у закономірність. Адже ніхто з композиторів не мав слави за свого життя, вони її не шукали – вони творили, і це задовольняло їхні духовні потреби. І ті твори, які вони писали, які виходили їх серця, мали дивовижну силу входити у внутрішній світ слухачів і залишали там не загладжуваний слід.

Догори