Історія

Капела бандуристів  ”Карпати” Українського товариства сліпих (УТОС) - унікальний і самобутній колектив,єдиний у світі, в якому працює більше 70% бандуристів, інвалідів по зору. Попри усі негаразди, вони обрали своїм фахом мистецтво, задля чого здобули середню та вищу музичну освіту.

Капела ”Карпати” заснована при клубі Львівського учбово-виробничого підприємства УТОС в червні 1953 року. Фундатором капели був працівник підприємства, інвалід по зору – Юрій Данилів, учень відомого в Галичині кобзаря – Юрія Сингалевича.

За високі творчі успіхи колективу у 1964 році присвоєно почесне звання ”Самодіяльна народна капела бандуристів”.

1 жовтня 1990 року постановою Центрального правління Українського товариства сліпих було створено перший в системі професійний колектив, яким стала Львівська капела бандуристів ”Карпати”.

Капела бандуристів “Карпати” нагороджена багатьма дипломами та почесними грамотами, в тому числі почесною грамотою Кабінету Міністрів України в 1999 році.

Капела ”Карпати” багато гастролює з концертами по Україні та за кордоном. Крім того, бере участь у численних всеукраїнських та міжнародних фестивалях та конкурсах.

Історія капели бандуристів "Какрпати" починаєтсья у 1953 році, коли незрячий кобзар Юрій Данилів (учень Ю. Сінгалевича) створив ансамбль бандуристів при клубі Львівського учбово-виробничого об’єднання Українського товариства сліпих (УВО УТОС).  Згодом цей ансамбль виріс у капелу бандуристів “Карпати”. У різні роки її керівниками були: Ю. Данилів (1953 – 1959), Д. Котко (1959 – 1974), Я. Хархаліс (1974 – 1976), Ю. Вовк (1976 – 1996), Я. Хархаліс та Я. Мелех (1996). В початковий період під керівництвом Ю. Даниліва відбулося становлення майбутньої капели, опанування виконавцями основ кобзарства.

У 1957 – 58 роках ансамбль вже активно концертував, брав участь в оглядах самодіяльності серед незрячих і виборював призові місця. Репертуар збільшився до 30 хорових та сольних творів. З 1958 року до ансамблю ввели баян (перший виконавець Ярослав Хархаліс).

Після повернення у 1959 році з заслання ансамбль очолив Дмитро Котко. Він ввів цимбали й домровий контрабас, значно розширив склад, вдосконалював виконавську майстерність, прищеплював професійну манеру співу, розширив репертуар авторськими композиціями. Поступово ансамбль виріс в капелу, і тоді ж утвердилася й його назва - “Карпати”.

Особливою заслугою Д. Котка була популяризація в Західній Україні народних пісень Наддніпрянщини та Кубані. Це обробки М. Лисенка, О. Кошиця, Г. Давидовського, Г. Хоткевича, Г. Концевича, М. Леонтовича, К. Стеценка й самого Д. Котка, який дуже любив пісні степової України. Крім того, він радо брав у свій репертуар твори А. Кос-Анатольський та ін.

Однак у пресі ім’я Дмитра Котка не згадувалося, і тільки в середовищі тієї частини громадянства, яка пам’ятала його ще до війни, це ім’я користувалося незмінною увагою і повагою. Д.Котко був вимушений залишити колектив, і капела переживала кризу, яку намагався перебороти її новий керівник – Я. Хархаліс (1974). Однак, лише з появою в 1976 році чудового організатора, художнього керівника й композитора Юліана Вовка “Карпати” знову оживали. Репертуар збагатився обробками й оригінальними творами сучасних композиторів (А. Гнатишин, П. Майборода, А. Кос-Анатольський, І. Майчик, М. Балема, О. Марцинківський, П. Дворський) та й самих капелян (Ю. Вовк, Я. Хархаліс), збільшився перелік тематичних програм. Крім Шевченківської, формуються козацька, стрілецька, повстанська, різдвяна, церковна (літургійна й паралітургійна) програми, а також програми, присвячені видатним постатям української культури – І. Франкові, Л. Українці, М. Лисенку, М. Леонтовичу, С. Людкевичу, Д. Котку, А. Кос-Анатольському та ін.

У 1990 році капела здобула статус професійного колективу. У зв’язку з цим Ю. Вовк запросив професійних співаків-солістів (І. Попов, І. Тиравський – з 1993 заслужені артисти України), співаків-бандуристів з музичною освітою, ввів посаду хормейстра, збагатив оркестровий склад флейтою (1996), впорядкував збірник творів з репертуару капели (1996) за системою Брайля, здійснив запис чотирьох аудіоальбомів.

У 1996 році капела “Карпати” була номінована на премію ім. Т. Шевченка, однак незрячим артистам через об’єктивні й суб’єктивні причини було важко конкурувати з відомими колективами й виконавцями.

Після смерті Ю. Вовка (1996), капелою керували заслужений працівник культури України Ярослав Хархаліс (з 1998 – художній керівник) та заслужений діяч мистецтв України Ярослав Мелех (хормейстер). Колектив брав участь в усіх визначних національних святах як на обласному, так і всеукраїнському рівнях, гастролював Україною, виїжджав за кордон (Польща), а поза тим не уникав виступів у звичайних загальноосвітніх школах, на заводах і фабриках, у військових частинах, часто співав Службу Божу у церквах.

У вересні 1999 року “Карпати” виступили під час звіту творчих колективів Львівщини у Києві, де капела була нагороджена Почесною Грамотою Кабінету Міністрів України за значний внесок у розвиток української культури й мистецтва та за високий професіоналізм.

1. С. Пінчак. РОЗВИТОК АНСАМБЛІВ ТА КАПЕЛ БАНДУРИСТІВ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХХ СТОЛІТТЯ У ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ