Северин Сапрун
* 2.09.1897 с. Рибник Дрогобицького повіту
+ 6.08.1950 м. Париж, Франція
священик, музикант, композитор, хоровий диригент, поет, організатор суспільного життя у Галичині
Хори
|
||
Боян (хор товариства "Боян") (м. Дрогобич) | 1922 - 1932 |
Северин Сапрун народився 2 вересня 1897 року у м. Дрогобич на Львівщині. Він походив з родини священика і після закінчення Віденської гімназії студіював теологію. В 1918 році у критичний для Галичини момент він залишив навчання і, як артилерист, воював за незалежність України. Підчас боїв Сапрун був поранений в ногу кулею "дум-дум", але після лікування повернувся у стрій, хворів тифом, проте знову повернувся в стрій і військовиком дійшов до Києва. Після повернення в Галичину Северин Сапрун потрапив у табір для інтернованих, а після звільнення продовжив теологічне навчання і був висвячений на священика.
В 1920 році молодий і енергійний отець Северин повертається до Дрогобича, де працює катехитом українських дітей у польських навчальних закладах і вчителем співу. В Дрогобичі о. Сапрун організував “Хор української молоді”, який згодом переріс в “Дрогобицький Боян”; хор в учительській семінарії сестер Василіянок; хор міщанського товариства “Зоря”, а загалом понад 15 інших хорів, музичних ансамблів, тощо.
О.Северин Сапрун керував симфонічним оркестром Дрогобицької філії Музичного товариства імені Миколи Лисенка. Діяльність оркестру сприяла популяризації в краї інструментальної музики, яка була багато менше поширена тут ніж хорове мистецтво. Оркестрова музика розширювала межі музично-педагогічного виховання студентів-інструменталістів філії Музичного інституту ім. М.Лисенка, директором якої з 1927 по 1930 рр. також був о. Сапрун. Перебуваючи на цій посаді, він серед іншого порушив питання про централізацію системи навчання для піднесення освітнього рівня студентів. Вона передбачала викладання основних предметів за єдиними програмами.
В червні 1929 року побачив світ перший номер “Бояна” – місячника для співацьких і музичних справ. Видавало часопис співацьке товариство “Боян”, а редакцію очолював о. Северин Сапрун. Матеріали в цьому часописі були поділені на відділи: загальномузичний – охоплював загальномузичні питання; дидактичний – подавав виклади з теорії гармонії, історії музики, диригентської техніки; відділ організаційний – де друкувалися матеріали про організацію і діяльність співацьких гуртків і товариств. Окремо об’єднувались інформації відділів дописів та хроніки музичного і співацького життя. Видавці місячника дбали також про те, щоб члени співацьких товариств були не сліпими виконавцями музичних творів, а глибоко обізнаними музично. Через те в місячнику друкувалися ряд статей з питань музичної грамоти.
В 30-х роках ХХ ст. о. С. Сапрун керував хором церкви Пресвятої Трійці при Василіанському парафіяльному соборі м. Дрогобича. Під його орудою хор досягнув дуже високого виконавського рівня і влаштовував концерти не лише в Дрогобиці, а й в сусідніх містах.
В 39-41 роках за “перших совєтів” С. Сапун переховувався, а в період німецької окупації знову активізував свою діяльність. Він створив у Львові Інститут народної творчості і став його директором. В 1942 році цей інститут влаштував Крайовий Конкурс Хорів, присвячений 100-річчю з дня народження М. Лисенка. До конкурсу були допущені всі хори Галичини (близько 450), з них в кожній окрузі вибрали по два найкращих, які й приїхали до Львова. Всього учасниками конкурсу були 1200 співаків, а до складу журі входили професор Євген Козак, доктор Станіслав Людкевич, професор Микола Колесса, професор Йосип Москвичів, професор Ярослав Вітошинський, доктор Василь Барвінський.
Конкурс відбувався у трьох номінаціях: 1) великоміські хори; 2) містечкові хори; 3) сільські хори. У номінації "Сільські хори" перше місце посів хор с. Острів з-під Тернополя під орудою Богдана Антківа, а серед великоміських хорів - хор “Боян Дрогобицький ” з м. Дрогобича під орудою о. Северина Сапруна.
Отець С.Сапрун також диригував перший спільний виступ всіх хорів у Львівському оперному театрі і заключний виступ всіх учасників конкурсу у концерті в Стрийському парку, яким завершувався конкурс.
Коли поразка фашистської Німеччини стала очевидною, о. Сапрун не виїхав з родиною на еміграцію, а записався духівником у дивізію “Галичина”. Він пройшов військовий вишкіл, але за віком і через давнє поранення в ногу його комісували. Тоді він стає Головним духівником Юнаків – маловідомого підрозділу протиповітряної оборони, яку німці сформували в кінці війни з зовсім юних українських хлопців. Душпастирська праця невеликої групи священиків, які працювали з ними, була ускладнена тими обставинами, що Юнаки були розсіяні невеликими групами, місцеперебування яких часто було засекречене, а відстані між ними були значними. Проте безперечно мудре слово поради і розради від священика було цим хлопцям дуже потрібне. Отець Сапрун у ранзі полковника повітряних сил мав досить вагомий вплив на німецьке командування на місцях постою Юнаків, бо звання цінувалося в німецькій армії. Він пройшов з ними всі лихоліття кінця війни, аж до капітуляції Німеччини в 1945 році.
Після війни Северин Сапрун перебував на еміграції, де займав високі релігійно-громадські пости. Помер він 6 серпня 1950 року в Парижі.
1. Чоловічий камерний хор "Боян Дрогобицький"
4. С. Шнерх. Три спогади - три важкі долі...
5. Вікіпедія. Перший крайовий конкурс хорів Галичини
6. І. Околович. ХОРОВЕ ТОВАРИСТВО “БОЯН” У РОЗВИТКУ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ДРОГОБИЧЧИНИ (КІН. ХІХ – ПОЧ. ХХ СТ.)
7. М. Бурбан. Українські хори та диригенти. Дрогобич: Посвіт, 2007.